ПРО ЯКIСТЬ orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=16120


Що, власне, висунуло на авансцену проблему боротьби за якiсть i не тiльки у нас, а й у всьому свiтi? Цiлий ряд причин. Насамперед у найбiльш економiчно розвинутих краïнах спостерiгається свого роду кiлькiсне насичення товарного ринку, що я маю на увазi? Нiхто не буде тримати у себе вдома 10 телевiзорiв. Але коли на ринку зявиться телевiзор кращоï якостi, це спонукає продати старий i купити новий. Тобто кiлькiсне насичення вже саме по собi ставить проблему якостi.
В усьому свiтi загострюється проблема пiдвищення продуктивностi працi. А вона значною мiрою повязана з якiстю засобiв виробництва. Отже, знову постає питання якостi. Змiнюється в усьому свiтi характер конкуренцiï. Ранiше капiталiсти конкурували мiж собою цiною: вигравав той, хто мiг продати певний товар за нижчою цiною. Зараз характер конкуренцiï змiнився: виграє той, хто за ту ж цiну пропонує товар бiльш високоï якостi. Пiдвищення якостi, зрештою, вимагає сама iнтенсифiкацiя виробництва, необхiднiсть економити сировину.
Крiм того, ускладнення устаткування, машин, приладiв тощо також пiдкреслює значення якостi. Тому що збiльшується кiлькiсть складових систем, комплектуючих деталей. Наприклад, завод виготовлювач телевiзора Рубiн одержує комплектуючi деталi бiльш як з 340 пiдприємств, а Горьковський автомобiльний завод 12 тисяч найменувань комплектуючих деталей вiд 230 пiдприємств. I досить якiйсь комплектуючiй деталi бути бракованою, як це вiдбивається на всьому виробi. Деякi обстеження показують, що 2 вiдсотки браку в комплектуючих деталях призводять до того, що в кiнцевому виробi частка браку становитиме вже 72 вiдсотки.
Точно встановити, в що обходиться брак у цiлому по краïнi, звичайно, дуже важко. Але навiть окремi данi дають певне уявлення. Так, за даними 1979 року, вважалось, що брак становив приблизно десяту частину всiх швейних виробiв i тканин, восьму виробленого в краïнi взуття. А ось, скажiмо, в Кутаïському обєднаннi по випуску швейних виробiв брак на початку 80-х рокiв доходив до 50 вiдсоткiв. За даними Держторгiнспекцiï, у 1984 роцi при перевiрцi продукцiï 68 тисяч пiдприємств краïни у 45 тисячах випадкiв було виявлено брак.
Питання ускладнюється ще й тим, що бракована продукцiя вимагає величезних коштiв на ïï ремонт. За даними 1979 року, це обiйшлося краïнi в 24 мiльярди карбованцiв. На той час вважалось, що лише в тракторнiй промисловостi 44 вiдсоткии потужностей були зайнятi ремонтом i лише 22 вiдсотки виробництвом нових машин, а 34 вiдсотки запасних частин. Вартiсть робочоï сили на ремонтi металорiзальних верстатiв у 3,54 рази перевищувала загальну суму зарплати робiтникiв, якi працювали на виробництвi цих верстатiв.
Що таке брак, красномовно свiдчать такi сумнi факти: наприкiнцi 70-х рокiв через несправнiсть у краïнi простоювали якийсь час (вiд кiлькох хвилин до кiлькох днiв) третина всiх електродвигунiв, 23 вiдсотки ковальсько-пресового устаткування, простоювало 35 вiдсоткiв сiльськогосподарськоï технiки пiд час оранки i до 50 вiдсоткiв пiд час збирання врожаю.
Проблема бракованоï продукцiï це свiтова проблема. Вiзьмемо Сполученi Штати. В 1970 роцi у США вважалось, що збитки вiд бракованих виробiв перевищували 40 мiльярдiв доларiв на рiк. У 1967 роцi тiльки на американськi автомобiлi, якi йшли на експорт, було одержано 196 тисяч рекламацiй.
За американськими законами, якщо випущена модель автомобiля виявиться через якусь браковану деталь небезпечною для експлуатацiï, то фiрма зобовязана вилучити цю машину з товарообороту. Так, у 1978 роцi для ремонту було вилучено 6 мiльйонiв автомобiлiв ця цифра перевищує кiлькiсть нових машин, випущених того року. Цiкаво, що причиною величезноï кiлькостi автомобiльних аварiй у США є бракованi, недоброякiснi гальма (на вiдмiну вiд нас, там немає закону про обовязковий техогляд автотранспорту як правило, людина купує автомобiль i безконтрольно ним користується). Навiть у таке серйозне вiдомство, як мiнiстерство оборони США, незважаючи на всю суворiсть контролю, надходить 5 вiдсоткiв бракованоï продукцiï.
Не дивно, що саме Америка була першою краïною, де виник рух споживачiв по контролю i боротьбi за якiсть та безпечнiсть тих виробiв, якi надходять у продаж. Тут органiзовуються мiсцевi кооперативнi обєднання, товариства, якi вiдкривають своï лабораторiï для перевiрки якостi споживчих товарiв I випускають спецiальнi бюлетенi.
За американськими законами, уряд фактично не має права втручатися в таку проблему, як якiсть продукцiï. Але тиск громадськостi був таким сильним, що врештi-решт в 1967 роцi у Вашингтонi була створена спецiальна органiзацiя, яка повинна була зайнятися якiстю товарiв, що випускаються, особливо продовольчих. Пiд час промови на ïï вiдкриттi тодiшнiй президент США Л. Джонсон навiв такi сумнi факти: щороку в Америцi вiдбувається 100 тисяч всiлякого роду нещасних випадкiв, пожеж i т. п. лише через неякiснi пральнi машини; через неякiснiсть такоï простоï речi, як електроштепсель, у краïнi щороку вiдбувається близько 300 тисяч аварiй, опiкiв, шокiв тощо.
I коли у звязку з цим у США приймали вiдповiднi закони, то в них був проголошений такий принцип: якщо споживач вважає, що дана продукцiя низькоï якостi, то такою вона є насправдi.
У наш час проблема боротьби за якiсть породила цiлу нову науку комплексного управлiння якiстю, яке складається з 5 циклiв. Перший цикл це вивчення ринку. Адже що таке хороша якiсть? Це якiсть, яка задовольняє споживача. А для того, щоб знати, що задовольняє споживача, треба вивчати ринок. Ще недавно ринок у нас не вивчався, споживачевi пропонувалося купувати те, що є, i бути радим, якщо воно є. Нинi становище, звичайно, змiнилося, i зараз спецiальнi iнститути вивчають конюнктуру ринку. Хоча це й важка проблема. Другий цикл розробка технiчних завдань для одержання продукцiï вiдповiдноï якостi. Третiй проектування такого роду виробiв. Четвертий контроль якостi в процесi виробництва, тобто те, про що у нас тепер iде широка розмова. Але це фактично лише пята частина всього комплексу управлiння якiстю. I останнiй, пятий цикл питання експлуатацiï. Що я маю на увазi? Вiзьмiть найкращий телевiзор якщо ви будете тримати його екраном до сонця, вiн швидко зiпсується. Але при чому тут виробник? Iнакше кажучи, потрiбна вiдповiдна культура експлуатацiï. Це дуже важливе питання, а у нас донедавна на нього звертали зовсiм мало уваги.
Та проблема боротьби за якiсть ставить i цiлий ряд принципових питань. Насамперед, коли ми говоримо про хорошу якiсть, про яку саме йдеться? Про оптимальну чи iдеальну? Справа в тому, що коли ви будете гнатися за iдеальною, то можете так пiдвищити вартiсть виробництва, що нiхто не купуватиме ваш товар. Адже для того, щоб досягти iдеальноï якостi, вам потрiбнi найкраща сировина, найкращi машини, вища оплата спецiалiстам, премiï для робiтникiв та Iн. Отже, треба завжди думати не про якусь iдеальну, а про оптимальну якiсть. Тобто робити економiчний розрахунок: що можна витратити i скiльки для одержання даноï якостi. Ïï треба проектувати своєчасно. Ïï потрiбно програмувати.
Ми у боротьбi за якiсть традицiйно звертаємо велику увагу саме на довговiчнiсть. I вважаємо, що це один з параметрiв, який вирiшує якiсть продуктiв. Зарубiжнi економiсти дуже багато сперечаються з нами, доводячи, що головний показник не довговiчнiсть, а надiйнiсть. А щодо довговiчностi, то ïï треба проектувати. I коли ми гонимося лише за довговiчнiстю, то цим самим затримуємо наш прогрес. Зарубiжнi економiсти, зокрема американськi, вказують, що ми, наприклад, гонимося за довговiчнiстю своïх тракторiв, чим затримуємо розвиток нашоï тракторобудiвноï промисловостi.
Друга проблема, яку ставить наукове управлiння якiстю: хто в першу чергу вiдповiдає за якiсть? Традицiйно, свого часу в Америцi, як i в усьому свiтi i у нас, вважали, що вирiшальна ланка контролер. У тi роки, коли я жив у США, можна було зустрiти рекламнi обяви в провiдних американських газетах iнодi на цiлу сторiнку тiєï ж фiрми Форда, що у них таке велике значення надається якостi автомобiлiв, що кожна 15-та працююча у них людина контролер. А сьогоднi жодна американська фiрма, яка себе поважає, не ризикне дати подiбноï обяви, бо цим вона скомпрометує себе. Чому? Та тому, що американцi давно вже прийшли до висновку: чим бiльше контролерiв, тим гiрша якiсть. Бо надмiрнiсть ïх призводить до того, що робiтник привчається до думки, нiби його справа лише виробляти, а вже шукати там брак, недолiки справа контролерiв. Таким чином, вирiшальним моментом у боротьбi за якiсть є робiтник, виробник, а зовсiм не контролер.
Однак американцi стверджують: для того, щоб робiтник справдi був вирiшальною ланкою, треба дотримуватися кiлькох правил. Передусiм виробник повинен знати, що конкретно вiд нього вимагається для одержання даноï якостi. По-друге, робiтник має точно знати, а що вiн одержить, що виграє вiд того, якщо якiсть виробу, над яким вiн працюватиме, буде кращою. Причому не що одержить його пiдприємство, суспiльство, держава, а вiн особисто. Тобто врахування особистоï зацiкавленостi. Третє, що вимагається, щоб вiн мав необхiднi iнструменти й сировину для одержання продукту визначеноï якостi. I четверта вимога, щоб вiн був навчений, як треба застосовувати цi iнструменти та сировину. Усе це винятково пiдвищує роль майстра, тому що вирiшувати перелiченi чотири проблеми звичайно, його завдання.
А хто несе адмiнiстративну вiдповiдальнiсть за якiсть? Традицiйно i у нас в краïнi, i за рубежем завжди ранiше вважали: той, хто вiдповiдає за кiлькiсть. Тобто директор заводу, який вiдповiдає за виконання плану. Згодом зявилася теорiя, яка сьогоднi бiльшою чи меншою мiрою визнана всюди: людина, яка вiдповiдає за якiсть, не повинна вiдповiдати за кiлькiсть, а той, хто вiдповiдає за кiлькiсть, не повинен вiдповiдати за якiсть. Бо якщо директор заводу вiдповiдатиме i за те, i за iнше, то коли в погонi за валом загрожує можливiсть невиконання плану, вiн починає тиснути на контролерiв у бiк зниження якостi, тобто, щоб вони не були надто суворими в оцiнцi якостi. Звичайно, якщо контролер чесна людина, вiн свiдомо брак не пропускатиме. Водночас психологiчно вiн змушений, так би мовити, заплющувати очi на брак, бо розумiє, що коли буде надто суворим, то план не буде виконано, премiï нiхто не одержить, будуть неприємностi. Для того, щоб позбутися цього, треба повнiстю вивести контролерiв з-пiд адмiнiстративного пiдпорядкування дирекцiï заводу. Ця тенденцiя за рубежем перемогла вже давно.
Нiколи не забуду картинки, яку я спостерiгав у Сполучених Штатах на одному великому бройлерному пiдприємствi. По конвеєру рухаються iдеально очищенi бройлери. У тому мiсцi, де конвеєрна стрiчка пiдходить до цеху заморожування, стоïть контролер. Швидким вiдпрацьованим рухом вiн знiмає з конвеєра кожного бройлера i буквально за кiлька секунд встигає оглянути його ззовнi та всерединi. Раптом в одному з бройлерiв вiн виявив якусь зелену плямку той одразу потрапляє до ящика з браком. Та ось черговий бройлер i знову пiдозрiла пляма. Отже, очевидно, птиця, що надiйшла на завод з даноï ферми, хвора. Контролер натискує кнопку бiля себе, i тiєï ж митi уся електроенергiя по всьому пiдприємству вiдключається. Усi конвеєри враз зупиняються. I жоден директор чи головний iнженер не може нiчого вдiяти, доки ветеринарна служба не перевiрить усю партiю бройлерiв. Звичайно, пiдприємство несе величезнi збитки сотнi людей стоять без роботи. Я потiм запитував у директора заводу: як ви терпите такi збитки? На що вiн вiдповiв: звичайно, це дуже небажане явище, але нашi збитки були б значно бiльшими, якби на ринок з нашого пiдприємства надiйшов хоча б один бройлер з дефектом. Ось такий приклад роботи американського ВТК.
Як вiдомо, ВТК у нас дiють давно. Але зарубiжнi, зокрема американськi ВТК, мають значно ширшi функцiï, нiж у нас. Крiм контролю самоï якостi виробу, вони одночасно контролюють зберiгання продуктiв, стан складiв, упаковку, умови транспортування товару тощо. На цi речi у нас якось мало звертають уваги.
Вiдхиляючись трохи вбiк, хочу сказати, що тарна промисловiсть наше болюче мiсце. Наприклад, у США ще в 1970 роцi на тару витрачалося близько З вiдсоткiв нацiонального доходу краïни. Тiльки на упаковку продовольства того року було витрачено 80,5 мiльярда доларiв. 24 вiдсотки цiни, яку американський фермер одержує за поставлений на ринок товар, цiна упаковки. На вартiсть тари припадає 8 вiдсоткiв роздрiбноï цiни продовольчих товарiв у магазинi.
Якось в однiй дисертацiï я натрапив на такi данi: через погану упаковку в Молдавськiй РСР бється 15 вiдсоткiв яєць, одержаних на птахофермах. А в Америцi цей продукт перевозиться через усю краïну з пiвденних штатiв на Гавайськi острови або в Нью-Йорк, i максимальний брак становить лише 3 вiдсотки. Завдяки iдеальнiй упаковцi.
З питанням якостi дуже тiсно повязане обслуговування виробництва. Що виходить у результатi того, що у нас немає вiдповiдного обслуговування? А те, що наш трактор працює близько восьми рокiв. При хорошому обслуговуваннi, при наявностi запасних частин i т. п. цей же трактор у Фiнляндiï працює вiд 12 до 15 рокiв, а у Францiï вiд 15 до 18 рокiв.
Я зробив цiлий ряд критичних зауважень щодо стану справ з якiстю у нас, хоч це далеко не тiльки наша проблема. Водночас у данiй галузi у нас було й багато досягнень. Взяти, наприклад, саратовську систему здачi виробiв без жодного дефекту при першому предявленнi. Я б сказав, це драконiвська система. Суть ïï в тому, що коли контролер виявить в усiй партiï виробiв хоча б один дефект, уся партiя повертається назад. I робiтник не має права предявити ïï на контроль вдруге, якщо не буде записки вiд майстра, в якiй вказується, що зроблено для того, щоб подiбний брак бiльше не повторився. Та коли виявиться, що i при другому предявленнi в усiй партiï буде знайдено хоча б один дефект, то для третього предявлення вимагається записка вже вiд начальника цеху, а iнодi й самого директора заводу. Це, звичайно, дуже сувора система, але вона дає блискучi результати. При цьому дуже виграють робiтники: у них помiтно пiдвищується заробiтна плата, вони одержують великi премiï.
Не можу не згадати досвiду Тираспольськоï швейноï фабрики в Молдавськiй РСР, яку очолює Герой Соцiалiстичноï Працi В. С Соловйова. Постановка контролю якостi на цьому пiдприємствi переконався на власнi очi iдеальна. Вона забезпечує фабрицi бездефектну роботу з 1964 року, в основi ïï японська система якiсть без контролерiв, кожний робiтник сам контролює свою продукцiю. Давно вже славиться у нас в краïнi так звана система КАНАРСЛИ (качество, надежность, ресурс с первых изделий). Головна увага в цiй системi контролю якостi зосереджена на проектуваннi.
Дуже непогано поставлена робота по боротьбi за якiсть на Волзькому автомобiльному заводi в Тольяттi. Мабуть, мало хто з власникiв знаменитих Жигулiв знає, що кожна нова модель цього заводу проходить серйознi випробування: вiдбирається 15 автомашин новоï моделi й пiсля 2000-кiлометрового пробiгу повнiстю розбирається вся машина, двигун i вивчається кожна деталь. При одержаннi рекламацiй на автомобiль вiдбувається спецiальне засiдання з участю директора, на якому аналiзується кожна рекламацiя, а на наступному засiданнi начальник вiдповiдного цеху повинен доповiсти, що зроблено, щоб виявленi недолiки не повторювались.
Крiм того, завод у Тольяттi був у нас одним з перших у застосуваннi дуже поширених у Японiï i США методiв контролю якостi, а саме: не в момент надходження сировини на завод, а на мiсцi ïï виробництва. Тобто представники заводу ïдуть до своïх постачальникiв i на мiсцi контролюють якiсть тих виробiв, якi потiм надiйдуть сюди, оскiльки швидкiсть руху заводського конвеєра в Тольяттi настiльки велика, що органiзувати вхiдний контроль неможливо.
Це, звичайно, хороша система. Наприклад, в Японiï при укладаннi договорiв з постачальниками замовник звичайно одержує право iнспекцiï всього процесу виготовлення продукцiï, яку вiн одержуватиме. Причому контролюється не лише процес виготовлення даного виробу, а якiсть роботи на всьому заводi, включаючи навiть ïдальню. У Францiï iнспекцiя може проводитися постiйно, а в деяких випадках замовник одержує право в будь-який момент послати своïх iнспекторiв на пiдприємство-виробник провести повну iнспекцiю його роботи та дотримання необхiдноï якостi.
Великi проблеми у нас також i з Знаком якостi, який був розроблений ще в 1969 роцi. Як вiдомо, одна з вимог для його одержання за своєю якiстю вирiб повинен не поступатися якостi вiдповiдного виробу за рубежем. Але тут виникає запитання: а звiдкiля ми знаємо цю зарубiжну якiсть? I лише тепер, коли ми стали на шлях серйозноï боротьби за якiсть, зясувалося, що величезна кiлькiсть наших виробiв зi Знаком якостi зовсiм не вiдповiдає його вимогам i помiтно поступається перед якiстю аналогiчноï зарубiжноï продукцiï. Пояснити це явище можна тим, що у нас мало вивчається зарубiжний досвiд, i не завжди вiдповiднi спецiалiсти мають доступ до джерел iнформацiï про нього. Важко говорити про те, щоб наша якiсть перевищувала зарубiжну, не маючи повноï iнформацiï про те, яка ж ця якiсть за рубежем.
Кардинальним моментом в iсторiï нашоï боротьби за якiсть стало 1 сiчня 1987 року, коли було впроваджено позавiдомче, державне приймання продукцiï. Якi його результати? У першому кварталi 1988 року у нас приблизно 10 вiдсоткiв продукцiï на суму мiльярд карбованцiв не пройшли держприймання. В середньому по Радянському Союзу остаточно вiдбраковується виробiв майже на три мiльярди карбованцiв. На жаль, є пiдприємства, де вiдсоток бракованоï продукцiï значно вищий (наприклад Одеський завод ковальсько- пресового устаткування давав вiд ЗО до 50 вiдсоткiв браку). Водночас на багатьох пiдприємствах досягнуто значних успiхiв. Так, у результатi запровадження держприймання кiлькiсть рекламацiй на Донецькому заводi холодильникiв знизилася у 2З рази. Як свiдчить практика, там, де впроваджено держприймання, зрiс строк служби продукцiï до капiтального ремонту.
Робiтничий клас, тобто тi, вiд кого безпосередньо залежить якiсть, загалом вiтають цю систему бiльше заперечень зустрiчає вона серед управлiнського персоналу, а не з боку робiтникiв. Навiть з психологiчноï точки зору, як показує досвiд, робiтники одержують значною мiрою моральне задоволення вiд роботи, якщо вони виготовляють вироби хорошоï якостi це стимулює ïх працю.
Але якi перешкоди є на даному шляху? Передусiм зясовується, що все-таки ще дуже багато директорiв пiдприємств, якi у гонитвi за валом, виконанням плану шукають шляхи обходу позавiдомчоï iнспекцiï держприймання. Тобто значна кiлькiсть пiдприємств недостатньо пiдготовлена для впровадження подiбноï системи контролю.
Крiм того, зростає трудомiсткiсть сучасного виробництва. У машинобудуваннi, наприклад, вона збiльшилась вiд 3 до 36 вiдсоткiв. А це означає, що потрiбно переглядати плани i скорочувати заплановану кiлькiсть продукцiï.
Знову ж таки практика показує: не вистачає квалiфiкованих кадрiв для здiйснення подiбного контролю, зокрема для роботи у ВТК. Оскiльки наявнiсть позавiдомчоï державноï iнспекцiï зовсiм не вiдмiняє роботу вiддiлу технiчного контролю. Це дуже серйозна проблема у нас не готують спецiалiстiв по боротьбi за якiсть. А тим часом у Японiï вже давно запроваджено спецiальне звання iнженера по боротьбi за якiсть: щороку випускається до двох тисяч цих спецiалiстiв. Ïх готують не додатковi курси, а спецiальнi факультети, i цiняться вони буквально на вагу золота. Американцi також вже стали на цей шлях. Цiкаво, що й вропейська органiзацiя по якостi не так давно органiзувала спецiальнi курси пiдготовки iнженерiв по якостi. Поки, на жаль, у нас подiбноï системи немає. Тих людей, яких у нас готують на короткострокових курсах, звичайно, мало. Потрiбнi квалiфiкованi спецiалiсти, потрiбнi спецiальнi iнженери.
Запровадження новоï системи контролю якостi виявило також, що досить погано в багатьох мiсцях проводилась i проводиться атестацiя робочих мiсць. I, нарештi, на якостi дуже негативно позначається штурмiвщина наприкiнцi мiсяця або кварталу.
Я весь час говорив про якiсть рiзних виробiв, але є ще й така рiч, як якiсть самоï роботи. У США з 30-х рокiв iснує таке поняття, як standard of performance, тобто стандарт виконання роботи. Згiдно з ним, коли, наприклад, фiрма бере на себе зобовязання перевозити пасажирiв узимку, то цим самим вона бере на себе неписане зобовязання, щоб вагони опалювалися, щоб там було електроосвiтлення, чиста питна вода, впорядкованi туалети тощо. I коли хоча б одну з таких вимог фiрма не виконує, будь-який пасажир мав право вимагати вiд фiрми, щоб йому повернули вартiсть квитка. А якби подiбнi стандарти запровадити у нас на транспортi, в готелях, ресторанах i т.п.? Будучи членом науково- технiчноï ради Держстандарту СРСР, я давно порушував подiбне питання. I ось кiлька рокiв тому у ВНДI стандартизацiï в Москвi було вiдкрито вiддiлення по розробцi такого роду стандартiв. Це, звичайно, ще зовсiм не означає, що через рiк усе змiниться. Дуже важка проблема. Але розробка таких стандартiв для системи торгiвлi, готелiв, ресторанiв тощо вже почалася. Це велике досягнення з нашого боку.
Боротьба за якiсть повязана ще й з цiлим рядом сумiжних проблем. Наприклад, треба ж якимось чином вимiрювати якiсть це вже питання спецiальноï науки, метрологiï. В економiчно розвинутих краïнах до 15 вiдсоткiв часу виробничого процесу йде на всiлякого роду вимiри. Вважається, що у машинобудуваннi в середньому шосту частину вартостi виробництва становлять витрати на вимiрювання, у хiмiчнiй промисловостi майже чверть. Слiд сказати, що в галузi метрологiï Радянський Союз не тiльки не вiдстає, а, можливо, навiть i випереджає досягнення зарубiжноï науки. В нас був розроблений еталон часу. Точнiсть його була така, що вiдхилення на тисячну секунди могло вiдбутися лише за 300 рокiв. I це не останнє досягнення. Пiзнiше був розроблений так званий атомний хронограф: у ньому вiдхилення на тисячну секунди може вiдбутися тiльки за 700 рокiв. Це, звичайно, фантастичнi межi точностi!
I все ж у галузi метрологiï ще багато належить зробити i не тiльки у нас, а й за рубежем. Дуже погано розроблена метрологiя, скажiмо, в галузi медицини. Ще донедавна у нас в краïнi метрологiчних приладiв налiчувалося близько 800 мiльйонiв. Але вони вимагають щорiчного контролю, а Держстандарт здiйснював контроль за роботою тiльки 120 мiльйонiв приладiв на рiк. Промисловiсть же контролювали близько 200 мiльйонiв приладiв. У результатi майже 2/3 браку траплялося не тому, що погано працювали робiтники, а тому, що погано працювали метрологiчнi прилади. Тобто не могли справитися з контролем якостi або через вiдсутнiсть приладiв, або через ïх незадовiльну якiсть.
Контрольно-вимiрювальнi прилади дуже дорогi, й наша промисловiсть поки не справляється з виробництвом необхiдноï ïх кiлькостi для забезпечення контролю якостi. У пресi недавно зявилося повiдомлення, що наш агропромисловий комплекс потребує до 800 типiв рiзноманiтних вимiрювальних приладiв, а ïх є тiльки 550. У цьому разi важко, звичайно, говорити про вiдповiдну якiсть багатьох видiв продовольства.
Тiсно з цим повязане питання стандартизацiï. Адже для того, щоб вимiрювати, треба мати якусь систему вимiрювання, тобто потрiбнi певнi одиницi вимiрювання, певнi стандарти. Ця iдея iснує вiдтодi, як на землi зявилася людина (характерний приклад стандартизацiï людська мова). За строгими стандартами будувалися вже древнi пiрамiди. Менi доводилося бачити в Мексицi пiрамiду, складену з плит, вiдшлiфованих з такою точнiстю, що мiж ними й досi неможливо всунути лезо бритви. У нас iдея стандартизацiï сягає своïм корiнням часiв Iвана Грозного, коли зявилася перша вогнепальна зброя.
Поява перших радянських стандартiв вiдноситься до 20-х рокiв. Тодi у Наркоматi зовнiшньоï торгiвлi був створений спецiальний комiтет по стандартизацiï: без стандартiв неможливо було торгувати iз зарубiжними краïнами. Першим з них став стандарт на насiння пшеницi.
I зовсiм неправильною є думка, що набула певного поширення серед наших людей, нiби стандарт веде до одноманiтностi. От будують, мовляв, будинки такi схожi один на одного, що не знайдеш власного дому. Наприклад, американський промисловець Г. Форд у своïй вiдомiй книзi Моє життя, моï досягнення говорить про це так: звичайно, бувають стандарти, якi затримують науково-технiчний прогрес, але є стандарти, якi вказують нам шлях до кращого майбутнього.
Держстандарт у нас в кiнцевому пiдсумку є органiзацiєю, яка вiдповiдає за всю систему управлiння якiстю. Це одна з найгострiших проблем нашоï краïни. Такою вона є i в Америцi, i в iнших зарубiжних краïнах. Так, у США вважають, що в найближчi три роки успiх чи неуспiх американського експорту вирiшуватиметься не загальною проблемою вдосконалення управлiння або науково- технiчним прогресом, а якiстю продукцiï, що випускається, яка нинi у багатьох випадках поступається перед якiстю японськоï продукцiï.

ПРО ЯКIСТЬ orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=16120