<< Главная страница

IнновацIя orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=16118


Слово iнновацiя сьогоднi вже широко увiйшло в радянську наукову лiтературу. Походить воно вiд англiйського innovation, яке у нас часто перекладають як впровадження нового. Це не зовсiм правильний переклад. Пiд iнновацiєю в Америцi, звiдкiля пiшло це слово, розумiють весь довгий процес вiд народження iдеï до фундаментальних дослiджень, розробок, одержання дослiдних зразкiв i впровадження ïх у виробництво.
З iнновацiєю тепер, власне кажучи, асоцiюється весь науково- технiчний прогрес, i саме вiн є основним моментом боротьби мiж капiталiстичними краïнами i нашого змагання з капiталiстичним свiтом. Останнiм часом проблема iнновацiï, науково-технiчного прогресу особливо загострилася, тому що весь час зростають темпи появи нового в науцi й технiцi.
У США вважають, що приблизно 10 вiдсоткiв того, що є нинi на ринку, оновлюється кожнi 10 рокiв. Тобто кожнi 10 рокiв на 10 вiдсоткiв оновлюється асортимент товарiв. Але це коли брати ринок у цiлому. А щодо окремих галузей, то у приладобудуваннi, наприклад, за 10 рокiв оновлюється 22 вiдсотки продукцiï. Як вважають захiднонiмецькi економiсти, до 2000 року взагалi вже 90 вiдсоткiв товарного ринку буде щось таке, про що ми ще не знаємо i чого досi не бачили.
У Радянському Союзi, звичайно, не такi темпи. Але в той же час, скажiмо, за X пятирiчку у нас було впроваджено близько 17,5 тисячi нововведень машин, приладiв тощо.
З iншого боку, винайдення чогось нового вимагає постiйного збiльшення витрат в усьому свiтi на науково-дослiдну роботу, оскiльки ïï характер ускладнюється з кожним роком. Нинi у розвинутих капiталiстичних краïнах приблизно вiд 3 до 4 вiдсоткiв нацiонального доходу витрачається на наукову роботу. Змiнюється й сам характер витрат. Наприклад, якщо у США на фундаментальнi дослiдження витрачається долар, то на прикладнi треба витратити вже 10 доларiв, а на впровадження 100. Тобто виходить спiввiдношення 1:10:100. Воно постiйно змiнюється зростає остання цифра. У США тепер вважають, що це спiввiдношення вже становить 1:10:120.
Тобто впровадження найдорожча ланка в усьому процесi iнновацiï. Свого часу, коли в Америцi розробляли i впроваджували кольоровi телевiзори, це обiйшлося краïнi в 125 мiльйонiв доларiв. Впровадження новоï моделi автомобiля обходилося у 250 мiльйонiв. А ось розробка нового поколiння ЕОМ коштує вже 750 мiльйонiв доларiв.
Навiть у такiй краïнi, як США, найбiльшi фiрми iнодi не можуть дозволити собi необхiдних витрат на науково-дослiдну роботу, наприклад, коли справа доходить до космiчних або ядерних дослiджень тощо. Це виявляється не пiд силу окремим фiрмам i вони на кооперативних засадах органiзовують спецiальнi дослiднi органiзацiï на зразок наших НДI.
Змiнюється i характер конкурентноï боротьби. Зараз перемагає той, хто першим запропонує на ринок щось найновiше.
I тут виникає запитання: а що таке, власне кажучи, нове? Нове для кого для суспiльства, держави, науки? I з якого моменту вiдраховувати це нове: з часу появи якоïсь новоï iдеï, початку наукових дослiджень або вже одержання певноï розробки, ïï впровадження? Тут виникає чимало суперечностей. Адже, наприклад, для керiвника-адмiнiстратора важливо те, що можна найшвидше продати, на чому можна найшвидше заробити, i тому вiн не завжди може оцiнити нову iдею вченого.
Iстотне значення має таке поняття, як життєвий цикл кожноï новинки, кожного нового виробу. Адже все спочатку буває новим, а потiм воно поступово старiє. Тому пiдприємцю, як i винахiднику, важливо правильно оцiнити, за який час вiдбудеться моральне старiння того чи iншого виробу i новинка перестане бути новинкою. Якщо в цiй справi буде допущено помилку, то пiдприємець неодмiнно застарiває зi своïми новинками, якими забитий склад та якi не можна збути.
У США прийнято вважати, що нове залишається новим, поки на нього зростає попит. А коли попит починає падати, значить, товар застарiв. Життєвий цикл для споживчих товарiв становить тут звичайно не бiльше 10 рокiв.
Це винятково важливий i гострий момент у всьому господарському механiзмi. Зарубiжнi економiсти часто дорiкають нашим економiстам у тому, що ми гонимося за довговiчнiстю виробiв, а треба добиватися надiйностi. I планувати якiсть продукцiï таким чином, щоб вона зношувалася саме тодi, коли зявиться вже щось нове, краще.
Зокрема, це стосується сiльськогосподарського виробництва, де устаткування часто ще хороше, але застарiле. А директор радгоспу або голова колгоспу списати його не можуть, щоб купити новi машини бiльш швидкохiднi, економiчнi, бо строк експлуатацiï старих ще не вийшов. Тим самим ми затримуємо свiй власний економiчний прогрес, гальмуємо розвиток новоï технiки.
Така ж картина спостерiгається i в сiльськогосподарському будiвництвi. Свого часу я протягом багатьох рокiв був консультантом у вiдомого американського фермера, як його називали у нас на Украïнi, кукурудзяника Р. Гарста. Вiн був прогресивною людиною, дуже цiкавився економiчним розвитком Радянського Союзу. Це вiн переконав М. С. Хрущова у необхiдностi розвитку у нас кукурудзяного виробництва: кукурудза це велика справа! Гарст дуже часто сперечався з нашими спецiалiстами, пiдкреслюючи, що ми робимо зовсiм неправильно, вкладаючи такi величезнi капiтали в сiльськогосподарськi будiвлi. Коли ви будуєте, наприклад, пташники, говорив вiн, то у вас виходять не пташники, а сiльськогосподарськi фортецi. З таким пташником американський фермер збанкрутував би вже через 10 рокiв, тому що не можна раз i назавжди розробити та сконструювати щось iдеальне.
Наука, технiчний прогрес постiйно вносять своï корективи: ранiше, наприклад, вважалося, що вентиляцiя повинна бути внизу, пiд пiдлогою, а тепер спецiалiсти радять встановлювати ïï пiд стелею; сьогоднi вам кажуть, що iдеальну вiддачу кури дають у темному пташнику, а через кiлька рокiв зясовується, що потрiбне сильне освiтлення. Тобто необхiдна постiйна перебудова. I тому в США, будуючи тi ж самi пташники, навмисне розраховують, щоб вони розвалилися вже через певну кiлькiсть рокiв, а не через пiвстолiття.
Звичайно, говорячи про це, не слiд забувати, що Радянський Союз не Америка. Тобто коли ви розрахуєте свiй пташник на 10 рокiв i потiм вiн розвалиться, то можна, зрештою, лишитися зовсiм без пташника: скажуть, що будiвництво нового не заплановано або будiвельних матерiалiв немає. У США таке питання вирiшується просто: фермер дзвонить у сусiднє мiстечко, за кiлька днiв до нього приïздять будiвельники, i через тиждень готовий новий пташник.
I все-таки говорити про це треба, бо, як стверджує економiчна наука, так званi капiтальнi ремонти поступово вiдходять в iсторiю. Ми наближаємося до перiоду, коли ïх взагалi не буде лише пiдтримуючi ремонти. А коли вже певна будiвля або устаткування зносилися настiльки, що потребують капiтального ремонту, ïх потрiбно зносити i замiнювати новими. Це тенденцiя сучасноï науки i сучасного виробництва.
Оскiльки в галузi iнновацiï в усьому свiтi йде таке досить гостре змагання, то не може не виникнути запитання: на якому ж рiвнi стоïть та чи iнша краïна щодо швидкостi нововведень? Як вимiряти, наскiльки швидко дана краïна просувається вперед по шляху науково-технiчного прогресу? Пропонують рiзнi методи. Зокрема, пiдраховувати, скiльки коштiв витрачається на науку, скiльки вчених, скiльки наукових публiкацiй та iн. Але найпоширенiшим методом завжди лишалося пiдрахування кiлькостi взятих краïною патентiв на винаходи. Та краïна, яка щороку бере найбiльшу ïх кiлькiсть, вiдповiдно найшвидшими темпами рухається вперед.
Однак виявилося, що цей метод вже не такий надiйний, як ранiше. Ще в 1967 роцi у свiтi налiчувалося близько 10 мiльйонiв патентiв. Всього-на- всього. А тепер тiльки за десятирiччя видається вже понад 10 мiльйонiв. Тобто чим далi ми йдемо вперед, тим винаходити стає легше. Легше тому, що свого часу, коли не було таких складних машин i приладiв, для того, щоб взяти патент, треба було винайти щось справдi принципово нове. А нинi досить полiпшити якийсь механiзм i ви одержуєте патент. Iнакше кажучи, в основному винахiдництво сьогоднi й зводиться не до винаходження чогось принципово нового, а полiпшення того, що вже iснує.
Деякi спецiалiсти в цiй галузi вважають, що взагалi за останнє столiття або, може, пiвстолiття в кiнцевому пiдсумку було зроблено якихось 46 справжнiх винаходiв. Ну, скажiмо, ядерна енергiя, лазернi променi. А решта полiпшення, якi робити значно легше. I тому не дивно, що в мiру ускладнення технiки все легше робити цi так званi винаходи, якi по сутi є полiпшенням того, що iснує.
Вимiрювання швидкостi науково-технiчного прогресу за кiлькiстю патентiв виявилося ненадiйним ще й тому, що в свiтi почалась i триває нинi велика торгiвля патентами. Що я маю на увазi? Те, що iнодi буває важко встановити, кому насправдi належить патент. Нерiдко людина, зробивши винахiд в однiй краïнi, iде в iншу i там одержує патент, а потiм повертається додому й продає його вже як патент своєï краïни або тiєï краïни, де вона запатентувала свiй винахiд.
Це явище викликане тим, що одержання патенту досить складна справа. У нас, наприклад, дуже часто скаржаться, що 5 рокiв потрiбно для його одержання. Подiбна картина має мiсце i в Америцi: так само на це йдуть роки i роки. Рiзниця лише в тому, що там даною справою займаються спецiальнi адвокатськi контори, якi за всiлякi послуги по одержанню патенту беруть такi грошi, що у винахiдника зрештою лишається 510 вiдсоткiв вiд заробленого, а решту забирає собi адвокат.
Ще до недавнього часу вважалося, що найбiльш пiльгове законодавство в цьому вiдношеннi в Японiï, I тому винахiдники з iнших краïн ïхали сюди i брали патенти. У тому числi й американцi. От бере американець патент в Японiï, потiм приïжджає в США i продає свiй патент. Як його розглядати, коли вiн зареєстрований як японський, а насправдi винахiд зроблено в Америцi? Це дуже плутає уявлення про рiвень краïни в галузi патентування. Як i торгiвля патентами. I, може, навiть не стiльки патентами, скiльки лiцензiями.
Торгiвля ними зросла нинi до грандiозних розмiрiв. Наведу хоча б таку цифру: в 1982 роцi торгiвля лiцензiями у свiтових масштабах вимiрювалася 300 мiльярдами доларiв. Лiцензiями торгували 115 краïн. Найбiльше лiцензiй продають, звичайно, США.
Але краïни продають патенти i купують ïх. Позитивне сальдо у цiй торгiвлi традицiйно завжди мали i продовжують мати США й Великобританiя. А от Японiя, яка вийшла на передовi рубежi в науково- дослiднiй роботi, виявляється, найбiльше з усiх купує патентiв i в продажу патентiв та лiцензiй має вiдємний баланс.
Досвiд Японiï в цьому вiдношеннi заслуговує дуже великоï уваги i вивчення. У нас чомусь склався такий традицiйний погляд, що до всього треба доходити своïм розумом. Навiщо нам, мовляв, ще купувати iноземнi лiцензiï? А от японцi, можливо, тому й вийшли на передовi рубежi в галузi науково-технiчного прогресу, бо вмiли завжди починати роботу не з початку, з нуля, а з того, на чому ïï закiнчили вже десь за рубежем, i йти далi вперед. Японiя закуповувала й продовжує закуповувати патенти й лiцензiï з усього свiту.
Отже, в кiнцевому пiдсумку закупка лiцензiй часто є дуже вигiдною справою. Про це доводиться судити i з нашого досвiду. Наприклад, у 1976 роцi МiнЛегПром СРСР закупив патент для пошиву жiночих плащiв, а через 6 рокiв його вартiсть окупилася 64 рази. Мiнський завод холодильникiв закупив у Францiï лiцензiю, яка вже через кiлька рокiв окупила себе. Так що надто консервативний погляд на покупку патентiв, лiцензiй неправильний погляд.
Розвиток торгiвлi патентами iстотно пiдiрвав ïх роль в оцiнцi науково- технiчного поступу тiєï чи iншоï краïни В останнi роки таку картину ще бiльше ускладнив розвиток так званих ТНК транснацiональних корпорацiй. Уже на початку цього десятилiття на ïх частку припадало 40 вiдсоткiв усього капiталiстичного виробництва, 60 вiдсоткiв зовнiшньоï торгiвлi. Близько 80 вiдсоткiв нових технологiй розроблялися фiрмами ТНК.
Транснацiональнi корпорацiï це явище, яке має не лише економiчне, а й величезне полiтичне значення. З тiєï простоï причини, що ТНК таких держав, як США, Великобританiя, ФРН, дуже часто контролюють економiчне життя тих краïн, де вони вiдкривають своï фiлiали. Японiя також має величезну кiлькiсть ТНК. Причому iноземнi фiлiали вiдкривають навiть дрiбнi фiрми, а не лише великi японськi корпорацiï. Зарубiжний фiлiал дає величезнi новi можливостi тим фiрмам, якi йдуть цим шляхом.
Ми часто пишемо й говоримо про так зване викрадення умiв за рубежем. Та справа зводиться не тiльки до цього, а й до використання потенцiалу зарубiжноï науки на мiсцi. У 1973 роцi пiд час одного iз слухань в конгресi США голова торгового вiддiлення вiдомоï фiрми Iнтернешнл бiзнес мешiнз сказав: Ми добилися успiху поглинанням зарубiжноï технологiï i талантiв через нашi лабораторiï за межами США. У результатi цього одержуємо значний приплив нових iдей з усього свiту. Загалом названа фiрма володiє 14 науково-дослiдними лабораторiями, з яких 11 функцiонують в вропi. I це дуже вигiдно, оскiльки робоча сила тут оплачується нижче, нiж у США, тобто вона обходиться дешевше. Крiм того, використовується не лише потенцiал своïх власних вчених, а й мiсцевих, так само як i патенти на винаходи, якi привласнюються транснацiональними корпорацiями.
Але чим далi, тим все бiльше розвиток iнновацiï наштовхується на новi, додатковi труднощi. Одна з них полягає в тому, що все бiльше наукових дослiджень виявляються марними. Марними тому, що вони надто дорогi i ïх неможливо впровадити. Ще одна труднiсть повязана з тим, що в усьому свiтi дуже багато науковоï роботи дублюється. Звичайно, в умовах нашого планового господарства дублювання, яке iнодi спостерiгається, не таке небезпечне це прорахунки планування. А от за рубежем, де кожна фiрма тримає в секретi своï винаходи, часто величезнi капiтали i зусилля витрачаються на роботу, яка є просто дублюванням. У 60-х роках в електроннiй промисловостi США вважалось, що вiд 35 до 80 вiдсоткiв винаходiв були дублюванням.
З кожним роком збiльшується взаємозвязок у свiтовому народному господарствi. Наприклад, винахiд робиться в однiй краïнi, але з тих чи iнших причин зясовується , що тут його неможливо впровадити. I його впроваджує iнша краïна. Вiзьмiть, наприклад, iсторiю з реактивним двигуном. Вiн був винайдений у Великобританiï, але тут не могли його впровадити. А першi реактивнi лiтаки були збудованi потiм в Америцi. Паровоз був винайдений в 1829 роцi. Але у той час були ще невiдомi пневматичнi гальма. I в результатi перший паровоз збудували лише через 40 рокiв, тодi коли винайшли пневмогальма.
Дуже великi труднощi створює така рiч, як мода. Трапляється, що перш нiж винахiдник або фiрма, викинувши товар на ринок, покриють своï витрати i одержать достатнiй прибуток, мода на даний товар минає. Звичайно, це головним чином стосується споживчих товарiв одягу, взуття тощо.
Свiтова практика свiдчить: щораз менший вiдсоток винаходiв має успiх на ринку. Ось чому все гострiше постає проблема для кожного виробника як у капiталiстичному свiтi, так i в нас над чим працювати? Куди вкладати грошi? В якому напрямi вести науково-дослiдну роботу?
В умовах капiталiстичного свiту ця проблема, звичайно, зводиться до того, яка ймовiрнiсть, що одержаний новий продукт матиме успiх на ринку? Дуже великий вiдсоток розпочатих дослiджень не доводиться до кiнця, бо зясовується, що наука ще не досягла тiєï стадiï розвитку, коли можна довести до кiнця дане дослiдження i одержати заданий продукт. У 1967 роцi Пентагон припинив, не закiнчивши, дослiдження, на яке було витрачено 7,5 мiльярда доларiв, бо дiйшли висновку, що все одно одержати бажане неможливо. Вiдома фiрма Дюпона багато рокiв тому почала дослiдження по одержанню штучноï шкiри. Вона витратила на це близько 100 мiльйонiв доларiв, але потiм вирiшила, що навiть коли ця штучна шкiра i буде одержана, у тому виглядi ринок ïï не прийме. I дослiдження припинили.
Який же вiдсоток дослiджень все-таки доводиться до кiнця i завершується успiхом на ринку? Це питання уважно вивчалося в США. Данi дуже рiзнорiднi. Наведу лише два результати. Згiдно з дослiдженням, проведеним Стенфордським унiверситетом у хiмiчнiй промисловостi, з 540 нових iдей до лабораторного аналiзу доходило лише 93, до одержання прототипу виробу 8, а комерцiйний успiх мав тiльки один продукт.
Не менш важливе значення рiзноманiтних соцiальних наслiдкiв нововведень. Взяти, наприклад, фармацевтичну промисловiсть. Нерiдко зясовується, що лiки, якi допомагають вiд однiєï хвороби, викликають iншi захворювання. Ось приклад. Багато хiмiкатiв, фармацевтичних продуктiв, лiкiв, випущених вiдомою американською фiрмою Монсанто, на якiй трудиться близько 45 тисяч працiвникiв i яка має багато фiлiалiв за рубежем, виявилися канцерогенними. У 1977 роцi був випадок, коли робiтники на одному iз заводiв цiєï фiрми подали на неï позов на 1,7 мiльярда доларiв, оскiльки було доведено, що вироби, над якими вони працювали, канцерогеннi i призвели до масового захворювання раком усiх цих робiтникiв.
Звичайно, фiрми це не роблять навмисне. Вони зазнають величезних збиткiв на товарах, якi доводиться вилучати з обiгу. У США, був випадок, коли вилучили з обiгу лiки, якi продавалися i вживалися протягом 40 рокiв. Як зясувалося, вилiковуючи одну хворобу, вони породжували iншу.
Усе це страшенно збiльшує вартiсть дослiджень над лiками. Ми iнодi говоримо, що американськi лiки дуже дорогi. Але цьому є пояснення. Скажiмо, випробування медпрепарату на мишах займає близько 90 днiв. При деяких обстеженнях у США за цей час одержують майже 400 тисяч даних, а ïх обробка триває iнодi до 5 рокiв. Запрошують видатних учених, створюють спецiальнi лабораторiï, щоб упевнитись, що даний препарат не шкiдливий для людини. I це, звичайно, обходиться в десятки мiльйонiв доларiв.
Або ще такий факт. Вважається, що у результатi невмiлого використання iнсектицидiв у економiчно слаборозвинутих краïнах щороку захворює до 325 тисяч чоловiк, причому 10 тисяч з них помирають.
Тобто кожний новий винахiд вимагав певного попереднього вивчення: до яких результатiв вiн може привести? Щоб запобiгти небажаним наслiдкам, використовують сотнi методiв. Якщо ж узагальнити ïх, то можна видiлити три категорiï методiв якiснi, кiлькiснi й напiвкiлькiснi. Кiлькiснi методи вимагають спецiальних математичних дослiджень, вони дуже дорогi i тому застосовуються мало. Якiсний метод це метод оцiнки експертами, до яких результатiв приведе дане дослiдження.
Найбiльш розвинутий напiвкiлькiсний. Вiн також зводиться до роботи експертiв. Але цей метод досить своєрiдний. Створюється цiлий ряд комiсiй експертiв: по науцi, фiнансуванню, торгiвлi… За десятибальною системою кожна з них робить свiй висновок: чи достатньо розвинута наука, щоб це дослiдження можна було довести до кiнця i одержати певний продукт, скiльки воно коштуватиме i яка ймовiрнiсть успiшноï його реалiзацiï на ринку тощо. Усi одержанi данi пiдсумовуються i виводиться загальний коефiцiєнт, вiд якого i залежить остаточна доля того чи iншого дослiдження.
Ще до недавнього часу вважалося, що в галузi iнновацiï США посiдають перше мiсце в свiтi. Вони й досi утримують першiсть, але водночас почали здавати позицiï. У 50-х роках ще вважалось, що 7580 вiдсоткiв нових надходжень на свiтовий ринок з США. А в 70-х роках цей вiдсоток упав уже до 50-ти i з кожним роком зменшується й зменшується. Дiйшло до того, що почала зменшуватися роль США у свiтовому експортi. I, навпаки, зарубiжнi краïни все бiльше i бiльше починають завойовувати американський ринок.
Японцi, наприклад, нинi контролюють до 20 вiдсоткiв автомобiльного ринку США. Близько 37 вiдсоткiв взуття, що продасться в Сполучених Штатах, зарубiжне. Навiть такi товари, як компютерна технiка, на 40 вiдсоткiв i бiльше зарубiжного походження, європейська або японська. Цiкаво, що ще кiлька рокiв тому величезна американська фiрма Дженерал моторз уклала контракт з найбiльшою японською автомобiлебудiвною фiрмою Тойота про будiвництво в Америцi спiльного пiдприємства, бо американцям стало важко конкурувати з японцями. Згiдно з цим договором керiвний персонал i, зокрема, технiчний директор фiрми має бути японським. Тобто американцi навiть у цьому поступилися Японiï.
Чому Америка почала втрачати своє лiдерство? Причин багато. Наприклад, застарiле устаткування (ще в 1977 роцi питома вага устаткування вiком не бiльш як 10 рокiв в Японiï становила 60 вiдсоткiв, а в США тiльки 34). I все ж у кiнцевому пiдсумку американцi дiйшли висновку, що вирiшальне значення в процесi iнновацiï, в усьому науково-технiчному прогресi має квалiфiкацiя вчених. Перемагає i повинна перемагати краïна, яка матиме вчених найвищоï квалiфiкацiï.
Звичайно, констатувати це легко. А ось пiдiбрати справжнiх вчених дуже складна проблема. Американцi нинi дотримуються думки, що найнадiйнiшим методом в цьому є система тестiв для визначення розумових здiбностей, так званих intelligence tests (iнтелектуальних тестiв). У США тепер багато великих фiрм, якi не приймають на роботу наукового працiвника, навiть на посаду лаборанта, доки вiн не пройде тестування. Самi вони цим, звичайно, не займаються: iснують спецiальнi лабораторiï, куди людей посилають на обстеження. I хоча це коштує фiрмi десятки i сотнi тисяч доларiв, але при кожному службовому пiдвищеннi працiвника вiн знову пiддається тестуванню, щоб довести свою здатнiсть виконувати необхiднi обовязки. I практика свiдчить, що вiд 40 до 60 вiдсоткiв екзаменованих провалюються на цих тестах настiльки особливих здiбностей вимагає вiд людини науково- дослiдна робота. Система тестiв широко використовується в США при прийомi на роботу й в iнших галузях.
Змагання з капiталiстичним свiтом у галузi iнновацiï викликає у радянськоï людини природне запитання: де ж ми знаходимося, в чому нашi сильнi сторони i в чому слабостi? У нас часто буває так: щось нове застосовують на одному-двох заводах i на цьому все припиняється. Вважається, що у нас приблизно лише 2530 вiдсоткiв того, що дає наука, впроваджується в життя. Та й то здебiльшого на 12 пiдприємствах, максимум пяти.
Може, я висловлю дещо незвичну думку, але в нас немає апарату впровадження. Звертають один на одного: вченi звинувачують промисловiсть, промисловiсть учених. У процесi впровадження мають брати участь люди з певними якостями: дiловi, енергiйнi, наполегливi, а цi якостi є далеко не в усiх учених. У США, наприклад, вважають, що впровадження це настiльки важливий процес, що займатися ним якусь частину часу не можна, йому слiд вiддавати всi 100 вiдсоткiв робочого часу. А тому повиннi бути люди, якi б професiйно займалися лише впровадженням i нiчим iншим.
Звичайно, вiдмежовуватися вiд цього процесу вченi не повиннi. I досвiд iнженерних центрiв, створених академiком Б. . Патоном, блискучий досвiд, який показує, чого можна досягти при правильнiй постановцi впровадження в рамках НДI. Та коли брати краïну в цiлому, то покладатись у цiй справi тiльки на вчених було б неправильно.
Серед наших слабких сторiн треба особливо пiдкреслити погану постановку iнформацiйноï роботи. У нас в краïнi з точки зору органiзацiï створено чудову iнформацiйну систему вiд мiсцевих бюро науково-технiчноï iнформацiï до республiканських на чолi з ВIНТI у Москвi, iнститутом, рiвного якому немає у свiтi. Але ця система, на жаль, працює дуже повiльно: 23 роки проходить, поки опублiкують ту чи iншу роботу, коли вже всi данi в нiй застарiють.
Велика наша слабкiсть це погане знання зарубiжного досвiду. Будь-якi обмеження доступу спецiалiстiв до закордонноï iнформацiï цiлком неприпустима рiч. Закритi фонди зарубiжноï лiтератури в рамках нинiшньоï перебудови мають бути лiквiдованi раз i назавжди. У цьому вiдношеннi повчальним є досвiд США: там видається оперативний дайджест радянськоï преси екстракт кiлькох десяткiв головних журналiв i газет Радянського Союзу. Це перiодичне видання вiльно може передплатити будь-хто. Хоча воно й дуже дороге.
Щодо того, чи здатнi ми, загалом наша система конкурувати з капiталiстичною системою в данiй галузi, то найкраща вiдповiдь на це питання мiститься в доповiдi про радянську економiку, зробленiй в американському конгресi ще в 1969 роцi: Якщо взяти до уваги всi фактори, якi визначають НТП, то можливостi радянськоï економiки як у реалiзацiï нововведень, так i щодо продуктивностi суспiльноï працi значно вищi, нiж у нас в США. Отже, якщо наша перебудова буде доведена до кiнця, ми смiливо можемо конкурувати i розраховувати на те, що не поступимося перед капiталiстичним свiтом в галузi iнновацiï, всього науково-технiчного прогресу.

IнновацIя orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=16118


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация